There was a problem loading image 'http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/a/aa/Зеленяк_Осадча.tiff/lossy-page1-1024px-Зеленяк_Осадча.tiff.jpg'
There was a problem loading image 'http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/a/aa/Зеленяк_Осадча.tiff/lossy-page1-1024px-Зеленяк_Осадча.tiff.jpg'
В. Кияниця, UR5RU
Історія радіоаматорства на Чернігівщині не була би повною без цієї розповіді про подію майже 40-річної давнини. Це було яскравим свідченням добре поставленої роботи, коли цю роботу підтримувала держава. Коли напутні слова команді, яка відряджалася на змагання, говорила нам в Києві особисто заступник міністра освіти України Ірина Хоменко. А команда дійсно не мала ніяких матеріально-технічних проблем щодо підготовки, екіпіровки, харчування, проїзних документів. Ніяких турбот, крім щоденних тренувань. Отже, історія за текстом статті в газеті:
Як повідомлялося уже в «Прапорі комунізму», вихованці Носівської станції юних техніків були включені до складу збірної команди України для участі у Всесоюзних змаганнях з радіоспорту серед школярів.
Сьогодні редакція надає слово старшому тренерові збірної команди України, директору Носівської станції юних техніків Василю Васильовичу КИЯНИЦІ, який за добру підготовку команди нагороджений за підсумками змагань почесною Грамотою Центрального радіоклубу СРСР імені Е. Т. Кренкеля.
Остаточний склад збірної команди республіки був названий по закінченню тренувальних зборів у м. Тернополі. Захищати честь українського радіоспорту було довірено двом школярам із м. Дебальцевого Донецької області, по одному — з Житомирщини та Києва, а також вихованцям Носівської СЮТ Володимиру Зеленяку та Лідії Осадчій, учням Носівської восьмирічної школи №4.
Шлях до Архангельську, де мали відбутися змагання, проліг через столицю Радянського Союзу місто-герой Москву. Спортсмени відвідали Красну площу, Кремль, могилу Невідомого солдата.
Північ зустріла нас білими ночами, досить прохолодними. Наступного дня ми познайомилися з членами команд-суперниць з Москви, Ленінграда, Білорусії, Молдавії, Естонії і ін. Як тренер, я старався звести до мінімуму особисті контакти наших спортсменів з суперниками, аби не розгубилися, зрозумівши, що їх очікує боротьба з уже досвідченими радистами, удостоєних високих спортивних звань і нагород.
Щоправда і наша команда теж користувалась особливою увагою, адже перемогла у трьох попередніх всесоюзних змаганнях.
Урочисте відкриття першості країни по радіоспорту серед школярів проходило на центральному стадіоні Архангельська при заповнених трибунах. Після параду учасників відбувся перший вид змагань – радіоестафета. Особливо тут відзначився носівчанин Володя Зеленяк, який на останній стометрівці «дістав» радіоестафетника з Російської Федерації. Маючи кращі показники на окремих етапах, ми виходимо в лідери. Та в наступному забігу першість здобувають ленінградці, збірна України – на другому місці.
Другого дня змагалися мисливці на «лисиць». Школярі з Дебальцевого теж уступили ленінградцям. Володя Зеленяк і Ліда Осадча в цей день вели радіообмін на радіостанціях, набрали велику кількість очок. Але місце нашої команди мало визначитися тільки після змагань з орієнтування в лісі за картою та компасом. Завдання стояло неймовірне важке. Збірна України займала вже третє місце. Відрив від лідерів — команд Ленінграда та Молдавії – був значний. Більшість спеціалістів уже сходились на думці, що цього разу збірна України не підніметься на найвищу сходинку пошани. Володя і Ліда повинні були набрати максимум очок, загублених іншими членами команди в попередніх змаганнях.
Ліс зустрів орієнтувальників холодною дощовою негодою. На довгій і складній трасі в незнайомій місцевості графік бігу Володі був спочатку найкращий. Та поступово вперед вийшов молдавський школяр, за ним – ленінградець. У такому порядку й фінішували. Володя – третім. Команда Ленінграда значно зміцнила свої позиції лідера.
Хто ж виграє боротьбу? На це питання мали відповісти орієнтувальннці. Останнє слово було за капітаном команди Лідою Осадчою. Нас непокоїло те, що Ліда, як і Володя, стали орієнтувальниками зовсім недавно, їх успіхи на тренувальних зборах могли бути випадковістю, й на змаганнях цілком ймовірним міг бути зрив, який обернувся б бідою для всієї команди.
Та цього не сталося. Як і Володя, Ліда пройшла дистанцію чудово. Таким чином сума очок, набраних збірною України, вже недосяжна для суперників. До того ж ленінградська орієнтувальниця повільно пройшла дистанцію й змістила свою команду на друге місце. Після теоретичного заліку на друге місце вийшла команда Молдавії. Ленінградці ж відтіснилися на третє.
Так, в упертій боротьбі до українських спортсменів вчетверте підряд прийшла загальнокомандна перемога. Усі члени нашої збірної посіли призові місця. Ліда Осадча, капітан команди, завоювала срібну медаль, Володя Зеленяк – бронзову. Крім цього, вони відзначені Почесними дипломами. Команда удостоєна 14 нагород. Серед них, крім головного призу, — призи журнала «Радіо», Архангельського обкому ВЛКСМ «За волю до перемоги» та Архангельського науково-дослідного інституту радіо-електрозв'язку імені О. С. Попова тощо. Останні два з названих призів юні радіоспортсмени привезли в Носівку.
Приємно, що під прапором збірної України виступали цього разу юні посланці з Носівки. Їх успіх є успіхом усього колективу радіоспортсменів нашої станції юних техніків, гідним прикладом для наслідування учнівською молоддю нашого міста.
В. Кияниця. Старший тренер збірної команди України, директор Носівської станції юних техніків.Опубліковано в газеті «Прапор Комунізму» від 19 серпня 1978 року: http://nosivka-syut.at.ua/Statti/19.08.1978.jpg
P.S.
Навчально-тренувальні збори перед змаганнями були впродовж місяця у м. Тернополі. Склад кандидатів до збірної України був потрійний. Тобто до зборів були запрошені всі призери республіканських змагань – кошти дозволяли. Багатоборців і телеграфістів тренував я, а мисливців на «лисиць» тренував Віктор Лавриненко з Дебальцевого. Радіоестафету «крутили» разом щовечора на міському стадіоні Тернополя. Очевидно роботу ми свою зробили добре, адже перемогли в очній боротьбі і РСФСР, і Москву, і Ленінград і команди інших 14-ти колишніх союзних республік.
Після місячних тренувань і контрольних заліків ми з Лавриненком визначили такий склад збірної: телеграфісти – Петро Покальчук з Попільні на Житомирщині і Олександра Головач з Києва. Спортивна радіопеленгація – Юрій Колесніков і Наташа Лавриненко (обоє з Дебальцевого на Донеччині). Багатоборці – Володимир Зеленяк і Ліда Осадча з Носівки на Чернігівщині.
І перемогли, і північ подивились з її незмінним літнім атрибутом – білими ночами. На все життя запам’ятали нічний круїз на теплоході по Північній Двіні з виходом в море і королівське харчування у ресторані «Двінські Зорі». А ще була хвилююча зустріч збірної у Києві, коли до тих 14-ти призів, які були ледве довезені з Архангельську (з пересадкою у Москві), додалися ще й численні подарунки вже на рідній, українській землі. Нам з Віктором Лавриненком ще й почесні грамоти міністерства освіти вручили. А що вже сліз у дітей було при розлученні… Адже діти, зайняті спільною і відповідальною нелегкою справою, дуже швидко здружуються. Як не як, однією сім’єю майже два місяці. Так тоді було. А тепер як? І кому дякувати за розвал?
На фото Володимир Зеленяк і Лідія Осадча. Фото з Вікіпедії: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F_%D1%8E%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%B2
Відвідуйте сайт "Носівська СЮТ", де в меню "Добірка публікацій про нашу СЮТ" знайдете багато чого цікавого з історії радіоаматорства в нашій області. Сайт: http://nosivka-syut.at.ua Дякуємо.
